Куди ми їдемо далі?

Ви займаєтеся тим, що для багатьох є роботою мрії. Що потрібно, щоб стати тревел-журналістом?

Я починала в Condé Nast Traveller у Нью-Йорку в 1990-х. Це була одна з перших моїх робіт. Я була наймолодшою у відділі фотографії. Тоді я абсолютно нічого не знала про фотографію або подорожі, але знала, що мені подобається, і багато чого навчилася на цій роботі, тому що особисто проводила всі зустрічі за портфоліо з фотографами. Це був час до появи інтернету, жодних веб-сайтів ще не існувало. Фотографи скидали свої портфоліо по середах і приходили обговорити їх з нами по п'ятницях. На той час ми працювали зі справжніми «важковиками» — Гельмутом Ньютоном, Девідом ЛаШапелем, Філіп-Лоркою діКорчіа. Я зустрічалася з молодшими фотографами, намагаючись пробити свій шлях у журналі, що було неймовірно складно. Я сідала поряд з ними і розпитувала про місця, які вони знімали, як вони виглядали насправді. 

Як це — стати креативним директором Condé Nast Traveller?

Я часто відчувала свою безпорадність, адже підхід був традиційним, і я знала, що багато неймовірних історій залишалися нерозказаними. Я розробила власний спосіб інтерв'ювання фотографів, які поверталися з відрядження, та запису їхніх історій. Мене не дуже цікавив гарний текст, я шукала цікаві сюжети. Поступово потік грошей у видавничій справі зменшувався, а бюджети на журналістські відрядження скорочувалися, тому мій незвичайний метод став набувати особливої популярності. Можна взяти інтерв'ю у фотографа та на його основі написати гарну статтю. 

Скажіть, чому ви започаткували Yolo і яке положення він займає на ринку?

Я створила Yolo заради більш цілісного підходу до подорожей. Сьогодні я знаю безліч фотографів, і мені відомо, що вони мають незліченну кількість неопублікованих робіт. Відправляючи когось з них у відрядження, потім ми публікуємо лише частину відзнятого матеріалу. Yolo — це журнал про настрій подорожей, а не про туристичну індустрію. Він дає рекомендації, а не інструкції, і вони, ми сподіваємося, звучать значно переконливіше. У нас є цифрова та друкована версії, що створює відчуття реального життя, а не сухих записів та документів. Ми ще не все знаємо про те, як цифрові медіа посилюють враження від подорожей. Це плинний ландшафт, що постійно розвивається, і, як на мене, це чудово.

Вас як і раніше захоплюють нові відкриття чи вам більше подобається повертатися в добре відомі улюблені місця?

Істина десь посередині. Деколи мені шкода, що на Землі залишилося ще багато місць, де я не бувала. Є величезні білі плями. Наприклад, я ніколи не була в Новому Орлеані чи Техасі. Мати можливість нових відкриттів завжди чудово. Кілька років тому я вперше побувала в Чилі, і це було неймовірно. З іншого боку, є речі, які дають відчуття комфорту, і я думаю, що в глибині душі я людина звички. Мені важко порахувати, скільки разів я була в Італії.

Етика, навколишнє середовище та туризм — підступні компаньйони. Поясню.

Під час пандемії ми намагалися глибше розібратися в структурі наших поїздок, запитуючи себе, що в них є егоїстичним і що можна змінити. Ми подорожували бездумно, туризм затягував багатьох людей. Ми стрибали в літак і летіли на інший кінець планети, щоб відвідати відкриття торговельного центру. Розмірковувати про нашу поведінку та наш вплив дуже важливо. І дуже важливо робити правильні висновки. Щодо мене, то, приїхавши кудись, я хочу поринути в атмосферу глибше. На відміну від круїзерів, які заходять до порту, сходять на берег, оглядають усе поверхово та повертаються на корабель, щоб вирушити далі.

Як мандрівникам можна стати відповідальнішими?

Люди подорожують у різний спосіб. Якщо мені вдається переконувати людей, що вони можуть подорожувати, і це змінює їхнє життя, я виконала свою місію. Я хочу показати людям, що круїзи — не єдина можливість: ідіть у похід, сідайте на потяг, досліджуйте околиці. Занурюйтесь глибше.

Як ви провели пандемію COVID-19, коли довелося тривалий час залишатися на одному місці?

У нас є сільський будинок на півночі штату Нью-Йорк, де ми провели більшу частину локдауну. Щоб розважитися й підняти собі настрій, я здійснила уявну поїздку Італією в Instagram з двома моїми друзями — Емілі Фіцроу (Bellini Travel) та Марі-Луїзою Сціо (директором Pellicano Group). Ми провели турне улюбленими місцями за допомогою фотографій з наших колишніх поїздок. Було дуже весело. Водночас багато хто запитував нас у коментарях, як нам вдалося зробити це за всіх обмежень! Схоже, мало хто прочитав умови нашої «поїздки». 

На вашу думку, це якось змінило наш спосіб мислення та підхід до подорожей?

Мені здається ми сповільнюємося й підбиваємо підсумки, і це добре. Доковідний поспіх здається тепер старомодним. Машина нашої галузі знову крутиться й працює на повну, але мене більше не приваблюють триденні поїздки. Якщо я їду кудись, то хочу детально вивчити це місце та відчути його. Ми стаємо менш різкими та діловими, і це на користь усім.

Одне місце, де можна жити певний час, вирвавшись із повсякденності.

Зараз я живу тут, у Римі, і маю сказати, це чудово. Тут все просякнуте затишком, на відміну від Нью-Йорка. Немає безперервних гудків та сирен. Масштаби вражають, і перспектива відкриттів величезна. Я не можу жити серед порожнечі, мені потрібне суспільство та спілкування.