У студії Елізи Оссіно

Коли розпочалася ваша кар'єра?

Я відкрила студію у 2006 році, але почала працювати задовго до цього. Одразу після навчання я працювала на архітектурному факультеті Politecnico в мультимедійній лабораторії, де ми проводили дослідження та експерименти з використання в комунікації різних мов. Це було цікаво, адже ми запрошували художників, філософів, літературознавців... і такий міждисциплінарний підхід дуже вплинув на моє професійне формування, тому я вважаю цей час початком своєї кар'єри.

Чи вплинуло це, зокрема, на те, що ви робите зараз?

Авжеж. Це значною мірою вплинуло на мою роботу. Наприклад, сьогодні в моїй студії є дизайнери, які працюють над проєктами інтер'єрів, люди з галузі образотворчого мистецтва, що займаються візуальною сферою, а також письменники — люди гуманітарного складу. Такий міждисциплінарний підхід вкрай важливий для мене, оскільки я багато працюю над концептуальною стороною своїх проєктів, а їх поглиблений аналіз і комунікація — невід'ємна частина цього процесу.

Ви дотримуєтеся того самого міждисциплінарного підходу також і в пошуках натхнення?  

Так. Одним з головних джерел мого натхнення є мистецтво — світ, який особливо захоплює мене. Втім, я вважаю, що в моїй роботі дуже важливо зважати на те, що тебе оточує, на все те, що визначає час, у який ми живемо. Читати книги, ходити на концерти, щоб відчувати, як розвивається музика, відвідувати виставки й театральні вистави. Усе це створює твою картину світу, культурний багаж, який потім інстинктивно втілюється у твоїх проєктах.

Чи натрапляли ви останнім часом на щось таке, що викликало особливий резонанс?

Книга, яку я щойно почала читати: «Включення: естетика Капіталоцену» Ніколя Бурріо [2022 рік, прим. ред.]. У цій книзі йдеться про важливість мистецтва в сучасному суспільстві, наводяться аргументи на користь того, що в майбутньому ми відчуватимемо все більшу потребу в людях, які представляють різні світи, чиї погляди складаються в конструкцію ймовірних сценаріїв.  Досі ми міркували так, ніби переважно перебували в герметичних контейнерах, і наша спеціалізація заважала нам роздивитися широку панораму реальності.

Можливо, через зайву спеціалізацію мова, якою ми говоримо, починає розкладатися... 

Точніше вона стає стерильною, повторює сама себе, адже немає жодного обміну, жодного культурного збагачення. Тому я завжди, в кожному проєкті, намагаюся працювати з письменником, здатним внести якийсь інтелектуальний зміст, з художником, який створює образи, фахівцем з матеріалів... не кажучи вже про цілий всесвіт інтерактивності й цифрових технологій. Світ постійно ускладнюється, й синергія між різними секторами знань робить проєкти набагато цікавішими.

Схоже, саме це сталося в Officina Temporanea, одному з ваших персональних проєктів. Наскільки важливі для вашої творчості такі моменти вільного дослідження? 

Я б сказала, вони є фундаментом, це моменти чистого пошуку. Я заснувала Officina Temporanea у 2010 році разом з двома іншими кураторами. Ідея полягала в проведенні поглибленого дослідження соціально-культурної реальності з поділом на кілька розділів, що дало нам можливість сформулювати тему та запропонувати художникам і дизайнерам поміркувати про неї. Тут ми повертаємося до того, про що я вже казала: мене неймовірно цікавить плюралізм думок, погляди на одну й ту саму тему з різних ракурсів. Наприклад, у першому розділі цього експерименту під назвою «Стирання» ми попросили вуличних художників та членів реп-гуртів намалювати ряд символів на стіні, наприклад символ атомної енергії, а потім стерти їх. Інші художники запропонували свої рефлексії на тему стирання грошей. Це був перформанс, у якому вони малювали фальшиві банкноти, кидали їх у повітря та врешті змітали у смітник. Інші говорили про стирання історії. У підсумку вийшло кілька інтерпретацій однієї й тієї ж теми, що дали її багатогранне розуміння залежно від життєвого досвіду, культури та походження людини. Безперечно, ці персональні дослідження впливають і на мою професійну діяльність — вона збагачується. Це також дає мені можливість співпрацювати з багатьма художниками, аналізуючи теми разом з ними, що завжди було частиною мого особистого дослідження з часів моєї першої роботи в мультимедійній лабораторії Politecnico. Там я познайомилася з неймовірними людьми, такими як Деррік Де Керкхов, соціолог з Інституту МакЛугана, та багатьма іншими.

Тема перформансу періодично піднімається як у вашому особистому дослідженні, так і у вашій дизайнерській роботі. 

Саме так. Мені подобається елемент трансформації реальності, адже часом сама реальність є неймовірно нудною. В інтер'єрах так само — я намагаюся абстрагуватися.

До речі, говорячи про інтер'єри: ваша студія розташована в цій чудовій будівлі 1930-х років в надсучасному районі міста, і з вашого вікна видно хмарочоси. Чому ви обрали саме його, що привабило вас? 

Насправді, я влаштувалась тут ще до того, як з'явилися хмарочоси, — багато років тому. Мій вибір визначило дещо метафізичне відчуття. Площа Юлія Цезаря з величезним фонтаном посередині виглядає як археологічний артефакт. Крім того, це місце сильно контрастувало з оточенням, тому мені здавалося, що я перебуваю за містом, ніби в якомусь позачассі. Це вимір, пошуками якого я займаюся як у просторі свого особистого життя, так і в своїх проєктах.

І хмарочоси порушили цю атмосферу для вас? 

У певному сенсі, але водночас привнесли справді цікавий аспект сучасності. Я рада, що це трапилося саме тут, що ці дві реальності стикаються та співіснують. Мілан та Італія загалом були практично паралізовані в плані архітектури протягом минулого сторіччя, був затяжний період стагнації. Бачити, як піднімаються нові будинки, створені авторитетними архітекторами, дуже цікаво, адже місто має розвиватися.

Як народилася ідея інтер'єру вашої студії? 

Це надзвичайно простий простір. Тут багато білого, багато світла і дуже мало предметів — для роботи мені потрібно перебувати в порожнечі. Це подібно до чистого полотна, на якому я уявляю інші простори в польоті своєї думки.

Можливо, таким чином вам простіше заповнити його проєктами, над якими ви працюєте? 

Так, а потім я очищую його й знову заповнюю. Це спосіб залишатися відкритою, сприйнятливою до змін. Не вкладаючи занадто багато сенсу в простір, легше зберігати відкритість для перетворення.

А в себе вдома ви дотримуєтеся такого ж підходу?  

Саме так.

Згадуючи досвід двох останніх років, чи вважаєте ви, що важливо мати простір, присвячений виключно роботі?

Мені дуже подобається мати простір для роботи, навіть попри впевненість у тому, що майбутнє йде в іншому напрямку. У тому сенсі, що місце для роботи та місце для життя все більше переплітаються між собою. Це вже відбувається, і нам, дизайнерам, необхідно брати це до уваги. Мені особисто подобається мати окремий простір для роботи, адже це місце для зустрічей. Так, ви можете працювати віддалено, але, наприклад, сьогодні я дуже рада, що ви прийшли сюди, замість того, щоб вислати мені питання, на які б я мала відповісти, скажімо, електронною поштою. Це було б зовсім не те, адже зараз ми дивимося одне одному в очі, заглиблюємось у процес мислення, намагаємося зрозуміти людину навпроти. Але, так, я думаю можна було б працювати розумніше, без зайвих переїздів, не покидаючи місця, до якого ми звикли... Я, безперечно, не можу уявити таке життя для себе в майбутньому. Насправді, я думаю, що нам варто діяти свідомо, змушувати себе чинити правильно, адже, наприклад, придбати квиток на недорогий авіарейс — просто, але такий переліт сильно шкодить довкіллю.

Як буває з багатьма речами, що на позір здаються демократичними, але потім…  

Саме так, виявляються ілюзією. Завжди є зворотний бік медалі, що має величезну вартість.

Ви говорили, що дизайн вашої оселі відповідає дизайну вашої студії.

Так. Те, що я роблю з простором, — це спроба створити щось на кшталт порожньої скриньки, а потім генерувати в ній символи. Я хочу, щоб усі функціональні предмети зникли, хочу максимально приховати їх. А потім у цій відносно абстрактній скриньці створюю символи, що надають йому ознаки певного середовища. Наприклад, вдома вздовж галтелі я написала висловлювання, які б хотіла запам'ятати. Це точка перетинання вертикальної й горизонтальної поверхонь. Я намагаюся створювати інтер'єри, що нагадують тривимірну картину. Мені подобається використовувати простір, наче полотно.

Мені здається, на вашій кухні всі прилади приховані, адже це багатофункціональні об'єкти.  

І так, і ні. У мене є прилади на зразок техніки V-ZUG, яку я вважаю дуже цікавою. Ця компанія використовує близький мені підхід — максимально спрощує проєкт, намагаючись приховати всі функціональні елементи, наприклад ручки управління, які раніше виступали на дверцятах духової шафи, тепер зникли. Я вважаю такий дизайнерський підхід справді розумним. Це неймовірно — настільки інтелектуальний об'єкт прихований за таким простим інтерфейсом. Мене неймовірно захоплює це співіснування простоти й складності в одному об'єкті. Навіть з технологічної точки зору, всі їхні технології створені на основі пари та води, які, якщо замислитися, є фундаментом світу, самого життя.

Так, і зовсім не дивно, що такі технології народжені в Швейцарії — країні, багатій водними ресурсами, яка вкрай ретельно ставиться до питань захисту довкілля. Це ніби прописано в їхній ДНК. Говорячи про вас... Чи відчуваєте ви, що ваше сицилійське походження впливає на вашу роботу? 

Саме так. Сицилія проявляється в багатьох моїх проєктах, іноді в прихованих речах, тому часто люди, які не знають її, не звертають на них уваги. Сицилія — мій культурний код, що сформував мене. Вона впливає на мою уяву і тому присутня в кожному моєму проєкті, починаючи з використання арабських мотивів чи певної ідеї величі, притаманної грецьким храмам. Коли я була маленькою, то годинами роздивлялась їх. Те саме можна сказати про мою роботу з мармуром — я часто використовую інкрустацію, бо бачила багато подібного на Сицилії в дитинстві. Це спогади, які виходять на поверхню і знаходять сучасне трактування.

Чи може бути, що на глибинному рівні тема перетину різнорідних речей, яка так часто проявляється у вашій роботі, також зобов'язана своїм існуванням Сицилії? 

Мабуть, так можна сказати. Це культурне нашарування, яке формувало мою уяву з дитячих років і визначило мій життєвий досвід.